Юридична допомога пенсіонерам ГО "Асоціація ветерапнів МВС України"

Хмельницький окружний

адміністративний суд

29009, м. Хмельницький,

вул. Козацька, 42

Позивач: __________________________________

Хмельницька область,

м. Хмельницький 290__

вул. ______________, буд. __, кв.___

паспорт __ №________

пенсійне посвідчення ___ №_______

ідент. код. ___________

тел. _________________

Звільнений від сплати судового збору, посвідчення ___

№________, особа з інвалідністю _ групи, учасник війни та

бойових дій

Відповідач: Головне управління Пенсійного

Фонду України в Хмельницькій

області

29013, м. Хмельницький,

вул. Гната Чекірди,10

тел.(0382)79-47-74

E-m ail: [email protected]

Код ЄДРПОУ 21318350

Позовна заява

щодо визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протиправною та зобов`язання вчинити дії

Я, _________________________________, перебуваю на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та з ____ року отримую пенсію за вислугою понад __ роки військової і правоохоронної служби, призначену відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІІ (далі - Закон №2262-ХІІІ) з розрахунку __% відповідних сум грошового забезпечення, без обмеження пенсії максимальним розміром за рішенням суду.

Станом на 01.01.2025 розмір пенсії, призначеної мені згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» згідно довідки ГУ ПФУ в Хмельницькій області, становить ________ грн. а відповідно до останнього рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від _______ у справі №560/____/__ - ________ грн. фактично виплачується розмірі ________________ грн. (довідка додається).

Разом з тим, починаючи з 01.01.2025 відповідач перерахував мою пенсію, розмір якої перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, застосувавши коефіцієнти до відповідних сум перевищення, установлених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», та визначив пенсію до виплати в розмірі _________ грн. пенсії, що призвело до непередбаченого Конституцією України та спеціальним Законом №2262-ХІІІ обмеження моєї пенсії на ________ грн.

З метою досудового врегулювання спірних правовідносин, __.__.2025 я звернувся до відповідача із заявою, у якій просив поновити без обмеження максимальним розміром з 01.01.2025 виплату мені пенсії, призначеної згідно рішення Хмельницького окружного адміністративного суду.

Листом від __.__.2025 №_________________ відповідач відмовив мені у поновлені виплати з 01.01.2025 пенсії у раніше призначеному розмірі, посилаючись на норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанову Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».

Відповідач у листі підтвердив свою обізнаність із законодавчо встановленими правилами виконання судового рішення, зокрема зазначив, що Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що постанови та ухвали суду, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на території України.

Дії відповідача не узгоджуються з аргументами в частині необхідності застосування ним положень Постанови 2025 р. № 1, оскільки, право на пенсію виникло станом на __.__.____р. у результаті перерахунку, здійсненого відповідно до Закону №2262-ХІІІ на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від __.__._____ у справі №___/_____/__. Адже, згідно чинного законодавства, зазначений вище розмір моєї пенсії не може бути змінений інакше як у судовому порядку.

Відповідно до приписів статті 13 «Обов’язковість судових рішень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднанням на всій території України. Обов'язковість урахування судових рішень для інших судів визначається законом (ч.2 ст.13). Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом (ч.4 ст.13).

Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію або помилування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання (ч.7 ст.13).

Відповідно до ч.4 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Таким чином, за загальновизнаним правилами, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, згідно з приписами якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Підставою звернення до Суду стали дискримінаційні правові норми статті 46 Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік» та постанова КМУ від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану». Невідповідність їх Конституції України та Закону України від 06.09.2012 №5207-VІ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», а також порушення справедливих норм Закону України від 12.05.2015 №389-VІІ «Про правовий режим воєнного стану» та Позиція уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 02.12.2024 №16687.2/17208/1/24/40.1 щодо невідповідності вказаного Закону та постанови КМУ законодавству України (копія Позиції додається).

Насамперед, привертаю увагу Суду на недотримання законотворцями Верховної Ради, посадовцями Кабінету Міністрів України, конвенційних, конституційних та законних прав людини і громадянина в ході підготовки та ухвалення Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік» та постанови КМУ від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».

Вважаю, що у повному обсязі не надавалась належна правова оцінка правовим нормам, які передбачені статтями 1, 3, 6, 8, 9, 17, 19, 21, 22, 24, 28, 40, 41, 46, 55, 56, 58, 124, 129, 1291, 152 та 157 Конституції України, та проігноровано ряд правових норм спеціальних і основоположних Законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІІ, що призвело до вибіркового обмеження конституційних та законних прав багатьох тисяч ветеранів і пенсіонерів силових та інших відомств.

Проігноровані також статті 21, 24 та 41 Конституції України, які прописують, що усі люди є рівними в своїх правах, які є непорушними і не відчужуваними, мають рівні конституційні права і є рівними перед Законом та не допускається звуження змісту і обсягу існуючих прав.

Відповідно до статті 41 Конституції усім громадянам гарантується право володіти, користуватися і розпоряджатись своєю власністю, яке є непорушним. Примусове відчуження будь-яких об’єктів власності, зокрема пенсії, може бути здійснено лише в період воєнного стану, але з наступним повним відшкодуванням вартості.

Основний Закон України згідно статті 24 містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а тому не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема за ознаками місця проживання, соціального стану або іншими ознаками. Виключно Законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункти 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Зокрема, відповідно до статей 17, 22, 64 Конституції України право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Переконаний, що також допущено пряме порушення пункту 5 статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та статей 21, 22, 24, 41 Конституції України через протиправне перебрання Кабінетом Міністрів України на себе не властивих повноважень, введення в період воєнного стану вибіркового обмеження соціально-економічних прав на гідну пенсію лише «деяких» категорій осіб, а також шляхом застосування не передбачених ні Конституцією, ні чинним спеціальним законодавством дискримінаційних коефіцієнтів.

Натомість, згідно вказаного Закону України перелік конституційних прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть застосовуватись виключно на підставі Указу Президента України, а не Постанови Кабінету Міністрів від 03.01.2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», у якій незаконно проігнорована конституційна та законна норма щодо наступного повного і з зазначенням строку відшкодування розмірів обмежених пенсій (власності).

Узагальнюючи основні положення Постанови КМУ №1/2025, можна прийти до висновку, що її ухвалено не на конституційних правових нормах та приписах пенсійного права, основи яких закріплені у статях 17, 46, 92 Конституції України і спеціальному Законі №2262-ХІІ, а на підставі Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік».

Отже, у сукупності наведеного вище, застосування відносно мене положень пункту 1 Постанови 2025 №1 є таким, що порушує моє право на належне пенсійне забезпечення та захист права власності на пенсію в розмірі, призначеному до виплати відповідно Закону №2262-ХІІ та судових рішень, ухвалених Іменем України. Згідно вказаного Закону не передбачено обмеження суми пенсії та не існує застосованих коефіцієнтів.

Окрім того, у статті 19 Закону України «Про режим воєнного стану» прямо прописано, що в умовах воєнного стану забороняється вносити зміни до Конституції України, а тому на даний час в Державі діють усі норми Основного Закону України і їх порушення, пов’язані з обмеженням соціального та пенсійного забезпечення ветеранів і пенсіонерів силових відомств, є антиконституційними. Зокрема, на даний час є діючими статті 3, 6, 17, 21, 22, 24, 28, 29, 32, 41, 46, 55, 56, 58, 68, 124, 157 Конституції України, а тому їх будь-яке порушення має ознаки посадових правопорушень.

Під час ухвалення вказаних вище рішень не взяті до уваги і ті обставини, що після 2016 року основні види пенсійного забезпечення на державному рівні не збільшувались, а тому пенсіонери силових відомств з того часу змушені були поневірятись для відстоювання своєї законної пенсії по декілька разів в різних судових інстанціях.

Проігноровані також норми статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо обов’язковості виконання судових рішень, які ухвалюються іменем України, а тому існуючі пенсії та їх розміри можуть обмежуватись лише у судовому порядку або Указом Президента України в період воєнного стану та наступного строкового повернення вилученої приватної власності (пенсії).

Водночас, допущено грубе порушення правових норм статей 3 та 129-1 Конституції України, згідно яких державна влада здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а судове рішення є обов’язковим для виконання на території України. Держава забезпечує реалізацію судового рішення у визначеному законом порядку.

Так, Верховний Суд України у пункті 47 Рішення від 15.02.2018 року №Пз/9901/8/18 820/6514/17 за результатами розгляду зразкової справи, щодо пенсійного забезпечення колишнього працівника органів внутрішніх справ прийшов до висновку, що до позивача не може бути порушено право, гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції на мирне володіння своїм майном.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, та сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 20.12.2016 № 7-рп/2016).

Окрім того, високопосадовцями Верховної Ради та Уряду України порушені висновки Конституційного Суду України (Другий Сенат) від 18.06.2020 №5/р-(ІІ)2020 у справі №3-189/2018(181918), де на сторінці 7 конкретизовані принципи верховенства права та застосування юридичної практики, а саме: «_Закон спеціальний має переваги над загальним», - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнім». Без застосування цих формул в державі Україна, принцип верховенства права втрачає свою дієвість.

Таким чином, деякі правові норми Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» та постанова Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» не відповідають основоположним конституційним приписам, які зазначені у рішенні Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016.

Конституційний Суд України (Другий Сенат) у Рішенні від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022, яке 12 квітня 2023 року набрало законної сили, також визнав приписи Закону України від 08 листопада 2011 року № 3668-VI, що поширює свої дії на Закон України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), не забезпечують соціальних гарантій високого рівня та скасував обмеження максимального розміру пенсій. А тому на даний час в конституційному полі не існує такого правового поняття як обмеження максимального розміру пенсії.

Загальною Декларацією з прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 2 ) та в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ( стаття 13 ), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі.

В Україні право на гарантоване соціальне та гідне пенсійне забезпечення підпадає під принципи статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка має найвищу юридичну силу, а також ці права захищенні статтями 1, 3, 6, 8, 9, 17, 19, 21, 22, 24, 28, 40, 41, 46, 55, 56, 58, 92, 106, 124, 129-1, 152, 157 Конституції України.

Під час ухвалення Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» та постанови КМУ від 03.01.25 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» проігноровані положення статей 7, 17 Загальної декларації з прав людини щодо рівності всіх людей перед Законом та їх рівний захист, і щодо неприпустимості позбавлення власності на майно (пенсії), але шляхом дискримінації у 2025 році вона поширилась на «деякі» верстви населення.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.09.2015 у справі 21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень,а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов’язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної зобов’язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) прописала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов’язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов’язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок і про те, що в разі наявності колізії між двома законами, які регулюють одне і те ж коло відносин і один з них визнано неконституційним, застосуванню підлягає підхід, який був би найбільш сприятливий для особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19 наголосила, що Верховний Суд неодноразово виносив правові висновки, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів,які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицію Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Окрім того, поважний Суд для ухвалення правосудного рішення підчас розгляду даної адміністративної справи міг би взяти до уваги, як докази правомірності моїх позовних вимог, Ухвалу Верховного Суду від 06.02.2025 у справі №520/909/25, ряд позитивних рішень окружних адміністративних судів України за аналогічними позовами, зокрема рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі №400/637/25 (копії Ухвали та вказаного рішення окружного адміністративного суду додаються).

Оцінюючи наведені докази та факти можна зробити висновки, що ухвалений Верховною Радою України Закон «Про Державний бюджет України на 2025 рік» призвів до перебрання Кабінетом Міністрів України невластивих додаткових повноважень, без додержання чинного законодавства, у сфері реалізації соціальної політики в умовах воєнного стану, що призвело до негативних наслідків, а саме :

- порушення правових норм статті 6, 129, 1291 Конституції України щодо поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, та обов’язковість судових рішень (існуючі пенсії розміром більше 10 прожиткових мінімумів в основному були нараховані за рішеннями судів, але з 01.01.2025 року органами ПФУ деякі пенсії протиправно були обмежені);

- в порушення статті 152 Основного Закону України під час прийняття бюджету на 2025 рік та ухвалення Постанови №1/2025 проігноровані рішення Конституційного Суду України від 16.12.2016 №7/рп-2016 та від12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022;

- ігнорування статті 41 Конституції України, яка передбачає, що ніхто в період воєнного стану не може бути позбавлений права власності без терміну наступного відшкодування її вартості (пенсії);

- порушення норм статті 157 Конституції України щодо неприпустимості внесення змін до законодавства України, які спрямовані на скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина, в тому числі і під час воєнного стану;

- невиконання у повному обсязі статті 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», основою якого є Конституція України, цей Закон та виключно Указ Президента України щодо введення режиму воєнного стану в України, затверджений Верховною Радою України, і з прописаними правовими нормами стосовно обмеження права власності;

- обмеження прав людини та громадянина, передбачених статтями 21, 22, 24 та 28 Конституції України, оскільки пенсіонери силових та інших відомств, які отримують пенсію за одним і тим же Законом №2262-ХІІ, Постановою №1/2025 поставлені в нерівні умови .

Таким чином, ігнорування Відповідачем правових норм статті 8 Основного Закону України та статей 6 і 7 КАС України може призвести до порушення норм матеріального і недотримання норм процесуального права і ухвалення неправосудного рішення.

У відповідності до п. 11 ч.5 ст. 160 КАСУ письмово підтверджую, що мною не подано іншого позову (позовів) до цього самого Відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Керуючись статтям 3, 8, 17, 19, 21, 22, 24, 28, 41, 55, 58, 64, п.6 ч.1ст.92, 124, 129, 129-1, 147, 150, 152, 157 Конституції України, постановами Конституційного Суду України від 16.12.2016 №7-рп/2016 та від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022, ч.ч.3,18, ст.43, ч. 3 ст.51, ч. ч. 1, 3 ст.63 та 64 ЗУ №2262-ХІІ, постановами КМУ №№ 45, 988 та ч.2 ст.2, ст.ст. 6, 7, ч. 1 ст. 21, ч.4 ст.78, ст.ст. 160, 161, ст.242, ст. 257, ст. 370 КАС України, -

Прошу Суд:

1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови мені, ____________________________, поновити з 01.01.2025 виплату пенсії в повному розмірі, призначеної відповідно до Закону України № 2262-ХІІ та рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від __.__.____ у справі №___/_____/__.

2. Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити мені, ______________________________ ___________________, з 01.01.2025 перерахунок та виплату пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІІ, на підставі рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 і рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від __.__.____ у справі №___/_____/___, у розмірі ___% призначеної пенсії та без обмеження її максимальним розміром.

3. Прошу судову справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Додатки:

Копія паспорту _____________________________;
Копія пенсійного посвідчення _________________________;
Копія реєстраційного номера платника податків _______________________;
Копія посвідчення учасника бойових дій _____________________________;
Копія розрахунку пенсії ________________ станом на 01 березня 2023р.;
Копія розрахунку пенсії ___________________ станом на 01 січня 2025 р.;
Копія звернення до ГУ ПФУ в області від 22 січня 2025;
Копія відповіді ГУ ПФУ в області від __.__._____ № _________________;
Копія «Позиції уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 02.12.2024 №16687.2/17208/1/24/40.1;
Копія Ухвали Верховного Суду від 06.02.2025 у справі №520/909/25;
Копія рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі №400/637/25;

Позовна заява до Суду з додатками на _____арк., копіяВідповідачу на _____арк.

«___»_________2025р. ______________________